Новини

Історія

Командири

Війська

Мультимедія

Однострій

Бібліотека

Форум

Посилання

Командири - від Л до Р

[Командири - від А до З] [Командири - К] [Командири - від Л до Р] [Командири - С] [Командири - від Т до Я]

ЛЕСНЯК ОМЕЛЯН(24.4.1882 - 1953) - отаман Української Галицької Армії. Народився у Стецевій Снятинського повіту на Станіславівщині (за ін.дан., у Городенці, тепер Тернопільська обл.). В роки Першої світової війни 1914-18 - капітан австрійської армії. З березня 1916 - у складі Легіону Українських Січових Стрільців. У вересні 1916 командував першим куренем УСС, який вів кровопролитні бої проти російських військ в р-ні Лисоні. 30.9.1916 потрапив у полон, де і перебував до 1918. Підчас українсько-польської війни 1918-19 служив в Українській Галицькій Армії. В 1919 призначений командиром Золочівської військової округи, пізніше - командир 3 бригади УГА. В листопаді 1919 Л. за дорученням Начальної Команди УГА вів переговори з представниками Добровольчої Армії ген. А. Денікіна про умови перемир'я. Після завершення національно-визвольних змагань 1917-21 жив в еміграції у Чехословаччині і Австрії. В 1946 схоплений співробітниками НКВС СРСР. Дальша доля невідома. За деякими даними, згодом вийшов з ув'язнення і повернувся у Відень, де і помер.

ЛОБКОВЕЦЬ (ЛЬОБКОВІЦ) ВІЛЬГЕЛЬМ (?) - отаман (майор) Української Галицької Армії. У серпні 1919 - начальник штабу 3-го корпусу ГА.

МЕЛЬНИК АНДРІЙ (12.12.1890-1.11.1964) - полковник Армії УНР, один з лідерів Організації Українських Націоналістів. Народився у с.Воля Якубова Дрогобицького повіту на Львівщині. В 1914-16 М. командував сотнею Легіону Українських Січових Стрільців на австрійсько-російському фронті. Сотня М. відзначилась під час боїв на Маківці, під Заваловом і над Стрипою. В період боїв на Лисоні 4.9.1916 М. потрапив у російський полон. М. разом з В. Кучабським, І.Андрухом та іншими полоненими галичанами були відправлені у табір для військовополонених у с. Дубовці під Царицином (тепер Волгоград, Росія). 6.1.1917 група українських старшин, серед яких М., Р. Сушко та ін. організували втечу з полону і незабаром добралися до Києва. В січні 1918 став одним з організаторів Куреня Січових Стрільців. З січня 1918 був призначений начальником штабу куреня, з березня, після сформування полку Січових Стрільців, начальник штабу полку. Після падіння Української Центральної Ради перебував у Києві та Білій Церкві. Під час повстання проти влади гетьмана П.Скоропадського - заступник командира Осадного Корпусу, а з січня 1919 - виконуючий обов'язки командира корпусу. З 19.12.1918 М. було присвоєно військове звання отаман Армії Української Народної Республіки. В листопаді 1918 М., очолюючи штаб Окремого Загону Січових Стрільців, розробив план і брав участь у Мотовилівському бою 1918. В березні-червні 1919 - начальник Штабу Дієвої Армії, у липні-серпні 1919 - помічник командира групи Січових Стрільців. В кін. 1919 був інтернований польськими військами у Рівному. В 1920-21 - інспектор військових місій УНР у Празі. В 1922 повернувся в Галичину, де став співзасновником Української Військової Організації, а згодом її краєвим командантом. В квітні 1924 М. був заарештований польською поліцією і засуджений до 4-річного ув'язнення. Після звільнення продовжував займатись громадсько-політичною діяльністю. В 1932-38 - член правління видавничої спілки “Діло”, в 1933-38 - голова Головної Ради Католицької Асоціації Української Молоді “Орли”, член Товариства українських комбатантів “Молода Громада”. В 1934-член Сеньйорату УВО та голова Сенату ОУН. Після загибелі Є. Коновальця 11.10.1938 став головою Проводу Українських Націоналістів. На поч. 1940 після розколу ОУН очолив одну з фракцій організації. В роки німецької окупації України М. послідовно відстоював ідею створення української незалежної держави, за що потрапив під арешт, а з 26.02.1944 був ув'язнений в концтаборі Заксенхаузен. Після звільнення у 1945 жив у Німеччині та Люксембурзі. В 1947 на Третьому Великому Зборі Українських Націоналістів М. обраний довічним головою ПУН. Післявоєнний період свого життя присвятив боротьбі за консолідацію емігрантських сил. В 1957 висунув ідею створення світового конгресу українців і союзу українців, реалізовану в 1967 зі створенням Світового Конгресу Вільних Українців. Помер у Клерво (Велике герцогство Люксембург), похований у м. Люксембург.

МЄДЗВЄЦКИЙ-КОВАЛЬ МИКОЛА (1868 -1929) - український військовий геодезист. У роки Першої світової війни 1914-18 - генерал-майор російського Генштабу. В 1918-19 М.-К. генерал-поручник Армії Української Народної Республіки, начальник Геодезичної управи і член Ради Міністерства військових справ УНР. Помер в еміграції у Варшаві.

МЄШКОВСЬКИЙ (МИШКОВСЬКИЙ) ЄВГЕН (12.4.1882 - 9.7.1920) - генерал-хорунжий Армії УНР. Народився на Полтавщині. В 1912 закінчив Академії Генштабу в Петербурзі. Учасник Першої світової війни 1914-18, полковник російської армії. В 1918- начальник оперативного відділу Генштабу Армії УНР, з 10.12.1918 - начальник штабу Української Галицької Армії. В січні-лютому 1919 М. розробив план реорганізації Галицької Армії, реалізація якого дозволила значно підвищити боєздатність Збройних Сил ЗУНР. З 26.2.1919 - начальник штабу Східного фронту (команд, полк. Хилобоченко), пізніше Волинської групи і Армії УНР, У 1920 - генерал-квартирмейстер Генштабу Армії Української Народної Республіки. У складі українських частин брав участь у радянсько-польській війні 1920. У липні 1920 М. був смертельно поранений в бою з більшовицькими військами під Чорним Островом. Похований у Тернополі.

МИКИТКА ОСИП (21.2.1871 - серпень 1920) - генерал-майор УГА. Народився у с. Заланові Великому Рогатинського округу на Станіславівщині (за ін. дан. в м. Львові). Після закінчення кадетської школи у Відні (1902). М. служив в австрійській армії. Учасник Першої світової війни 1914-18. З січня 1918 - комендант Легіону Українських Січових Стрільців, який з березня 1918 разом з австрійськими стрільцями (згідно з умовами Берестейського миру 1918) звільняв від більшовиків Південь України (Одесу, Запоріжжя, Херсонщину). На поч. українсько-польської війни 1918-1919 М. сформував і очолив армійську групу “Старе Село”, яка вела тяжкі бої з ворожими військами за Львів. Згодом командував Першим Корпусом УГА, який відзначився в ході Чортківського наступу 1919 під час боїв за Тернопіль і Золочів. Після здобуття об'єднаними українськими арміями Києва (кін. серпня 1919) призначений начальником столичного гарнізону. З 2.11.1919 до 10.2.1920 - начальний вождь Української Галицької Армії. На поч. лютого 1920 як командуючий УГА, виступав проти переходу армії на сторону більшовиків та намагався вивести українські частини на територію Румунії. Заарештований разом з генералом Г. Ціріцом членами Начального ревкому УГА (О. Лесняком, О. Станиміром, Д. Паліївим) і виданий у Балті більшовикам. З середини травня 1920 М. перебував у таборі для військовополоненних галичан у Кожухові під Москвою. М. відхиляв всі пропозиції більшовицького військового командування перейти на службу в Червону Армію. На поч. серпня 1920 вивезений до Москви, де був розстріляний разом з генералом Г. Ціріцом.

НАТІЇВ ОЛЕКСАНДР(?) (р. н. невід. - п. 1919) - генерал-хорунжий Армії УНР. Осетин за національністю. Підчас Першої світової війни 1914-18 - офіцер російської армії. З 1917 - на службі в Армії УНР. У березні 1918 був призначений командиром Запорізької дивізії, а згодом - Запорізького Корпусу. Відзначився в боях з більшовиками під Полтавою і Ромоданом. У серпні 1918 за планом командування Збройних Сил Української Держави дивізія мала бути переправлена на Кубань і, звільнивши край від більшовиків, сприяти входженню до складу України. План не вдалося здійснити через виступ Директорії УНР. Військові здібності та відданість справі незалежності України високо цінували сучасники. В 1919 сформував у Батумі Закавказький Добровільний Кіш. Загинув у боротьбі з більшовиками.

НЕМІТЦ ОЛЕКСАНДР (26.7.1879-1.10.1967) - контр-адмірал, командуючий Чорноморським Флотом. Народився у с. Котюжани у Молдові. Закінчив Морський корпус (1900), старшинські гарматні класи (1903), Воєнно-Морську академію (1912). З 1903 проходив службу на Чорноморському Флоті. З боку командування флотом піддавався покаранню восени 1905 за відмову розстрілювати екіпаж повсталого військового судна “Прут”, 1906 виступав у якості захисника повсталих матросів Севастополя на судовому процесі. В роки Першої світової війни 1914-18 був відряджений до Ставки верховного головнокомандування російської армії, з 1915 командував канонеркою “Донець”, дивізіоном есмінців, мінною дивізією. У квітні 1917 Народився був обраний головою Союзу офіцерів-республіканців Чорноморського Флоту. В серпні 1917 призначений Українською Центральною Радою командуючим Чорноморським Військовим Флотом з підвищенням у ранзі до контр-адмірала. У 1918 перейшов на бік радянської влади, був прийнятий у Червону Армію. Влітку і восени 1919 був начальником штабу Південної групи Дванадцятої армії, яка під проводом Й. Якіра пробилась із Одеси до Житомира. У лютому 1920 призначений командуючим Чорноморським Флотом. З 1924 виконував особливі доручення голови РВСР Л. Троцького, професор кафедри стратегії й тактики Військово-морської та Військово-повітряної академії радянських збройних сил. З 1947 у відставці, віце-адмірал. Помер у Ялті, похований у Москві."

НИКОНІВ НАУМ (1873-7.11.1925) - генерал-хорунжий Армії УНР. У роки Першої світової війни 1914-18 - командир дивізії 34-го стрілецького корпусу, полковник російської армії. Спільно з командиром корпусу генералом П. Скоропадським у серпні 1917 брав активну участь в українізації корпусу, зокрема, з 104-ї й 153-ї дивізій сформував Першу Українську дивізію. Був призначений командиром одного з її чотирьох полків. У кін. 1917 Народився відзначився в боях за шепетівський залізничний вузол. У лютому 1918 більшовиками у Києві були розстріляні командир корпусу генерал Я. Гандзюк і начальник штабу генерал І. Сафонов. У період Гетьманату група вояків корпусу на чолі з полковником Народився поступила на службу до Збройних Сил Української Держави. В 1919 призначений командиром Волинської дивізії Армії УНР, у ході Першого Зимового походу був заступником командира групи. По закінченні походу влітку і восени 1920 очолював резервні війська армії. З листопада 1920 перебував у таборі інтернованих українських частин у Ланцуті як командир резервів і член штабу групи, до якої входили 5-та Херсонська дивізія, Окремий кордонний корпус, частини резерву, тилу, польової жандармерії. З липня 1921 з військовими частинами переведений до табору Щеп'юрно, де і помер. Похований на військовому українському цвинтарі поруч з 400 старшинами і козаками Армії УНР."

ОЛЬШЕВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР (1870 -7.7.1933) - генерал-хорунжий Армії УНР. Учасник Першої світової війни 1914-18, полковник російської армії. З 1917 брав участь у формуванні національних збройних сил України. У 1918 - командир частини на більшовицькому фронті, В 1919 командир 9-ої бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії, з червня - помічник командира дивізії, з жовтня - заступав хворого на тиф командира дивізії О. Удовиченка. Учасник Першого Зимового походу Армії УНР. У січні 1920 призначений командиром українськими військовими силами Уманщини. Під час польсько-радянської війни 1920 О. був помічником командира 3-ї Залізної дивізії. Брав участь у боях на більшовицькому фронті до листопада 1920. З грудня 1920 перебував у таборі Каліш. Був одним з організаторів табірного життя дивізійників, членом товариства вояків Армії УНР, Українського Воєнно-Історичного Товариства та членом управи Української станиці в Калішу. Пізніше жив у Познані (Польща), де і помер."

ОМЕЛЮСІК МИКОЛА (псевд. Поліщук; 1889-6.8.1970) - генерал-хорунжий Армії УНР. Народився на Поліссі. Після закінчення військової школи брав участь у Першій світовій війні 1914-18. З кін. 1917- командир гарматної бригади в Армії УНР. У травні 1919 спільно з отаманом В. Оскілком формував Волинську групу та 4-ту Холмську дивізію. З червня 1919 вартовий отаман штабу Волинської групи (команд. ген. В. Петрів), яка брала участь в боях на польському і більшовицькому фронтах. Влітку і восени 1920 у діючій армії на Україні. Після інтернування Армії УНР у листопаді 1920 перебував у таборі Каліш. У роки Другої світової війни 1939-45 - учасник українського руху Опору. З травня 1943 - в Українській Повстанській Армії. Очолював оперативний відділ Штаб Військової Округи “Заграва”, з серпня 1943 - начальник оперативного відділу Крайового Військового Штабу УПА-Північ. Екзильним Урядом УНР підвищений у ранзі до генерал-хорунжого. Після 1945 жив у США. Помер у Філадельфії. Автор нарису “УПА на Волині у 1943 році”."

ОМЕЛЯНОВИЧ-ПАВЛЕНКО ІВАН (31.8.1881-8.9.1962) - ген.-хорунжий Армії УНР. Народився у Баку (тепер Азербайджан). Брат М. Омеляновича-Павленка. З 1901 - офіцер російської армії. В роки Першої світової війни 1914-18 - полковник російської армії. Командував 8-м гусарським полком, який він українізував у 1917. В 1918-20 О.-П. - командир Сердюцького кінного Лубенського полку, згодом - кошовий отаман Харківського козацького коша. В грудні 1918-лютому 1919 у Галицькій Армії командував групою “Наварія” у битві під Львовом. Влітку 1919-інспектор кавалерії Армії УНР. Навесні 1920 організував і очолив Окрему кінну дивізію - найбільше оперативне з'єднання Армії УНР. У еміграції перебував у Польщі, Чехословаччині, Німеччині і США. Помер у Чікаго.

ОМЕЛЯНОВИЧ-ПАВЛЕНКО МИХАЙЛО (8.12.1878 - 29.5.1952) - генерал-полковник Армії УНР. Брат І. Омеляновича-Павленка. Народився у Тифлісі (тепер Тбілісі, Грузія). В 1904-1905 брав участь у російсько-японській війні. В 1910 закінчив академію Генерального штабу. В роки Першої світової війни 1914-18 командував гвардійським полком, очолював штаб корпусу. В період Української Центральної Ради О.-П. - командир бригади у Катеринославі, в квітні-листопаді 1918 - командир 3-ої Стрілецької дивізії у Полтаві. В грудні 1918 - червні 1919 О.-П. - "начальний командант" (головнокомандувач) Української Галицької Армії. Після повернення в Армію Української Народної Республіки - командир Запорізького Корпусу. В 1919-20 О.-П. командував Армією УНР під час Першого Зимового походу і в ході польсько-радянської війни 1920. До 1945 жив у еміграції в Чехословаччині, очолював Союз Українських Ветеранських Організацій. В післявоєнний час переїхав спочатку до Німеччини, пізніше до Франції. В 1945-48 виконував обов'язки міністра військових справ в екзильному уряді УНР. Помер і похований у Парижі. Автор праць “Українсько-польська війна 1918-1919 рр.” (1929), “Зимовий похід” (1934) і спогадів “На Україні” (1930, 1935).

ОСЕЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР (24.6.1873 -26.2.1937) - генерал-хорунжий Армії УНР. Народився у Крем'янці (тепер Кременець Тернопільська обл.). У роки Першої світової війни 1914-18 командував полком російської армії, генерал-майор. З вересня 1917 командував дивізією Другого Січового Запорізького Корпусу, з 17.4.1918 - Полтавським корпусом. За Гетьманату очолював Корпус охорони залізниць. У жовтні 1918 керував роботою Оперативного штабу, який готував повстання проти гетьмана П. Скоропадського. З кін. листопада 1918 О. - командуючий Холмською групою військ під час українсько-польської війни 1918-19. З кін. грудня 1918 до лютого 1919 - військовий міністр УНР в уряді В. Чехівського, пізніше - наказний отаман Армії УНР. У 1920 очолював українську військову місію у Бельгії. В еміграції жив у Франції, помер у Парижі. Залишив спогади.

ОСКІЛКО ВОЛОДИМИР (1892 - 26.5.1926) - військовий і громадський діяч, отаман Армії УНР. Народився на Волині. Вчитель за фахом. У листопаді 1918 О. виступив організатором протигетьманського повстання на Волині. В 1919 за наказом Директорії УНР створив Північну групу військ УНР, згодом - командуючий Північно-Західним протибільшовицьким фронтом. 29.4.1919 при підтримці Української Партії Соціалістів-Самостійників і Української Народно-Республіканської Партії здійснив спробу державного перевороту, заарештувавши у Рівному членів уряду УНР. Заколот був безкровне ліквідований, а отаман виїхав до Польщі. В 1924-25 (за ін. дан., з 1921) видавав у Рівному газету пропольського напрямку “Дзвін” - орган Української Народної Партії. Загинув за нез'ясованих обставин у Рівному. Залишив спогади “Між двома силами” (1924).

ОСМОЛОВСЬКИЙ ВІКТОР ДМИТРОВИЧ (3.8.1875-?) - полковник Армії УНР. Родом з Бессарабії. Учасник Російсько-Японської та Першої світової війни, старшина російської армії. Останнє звання у російській армії - полковник. Із 5 січня 1919 р. по березень 1919 р. - отаман 3-го Херсонського Армійського Корпусу Дієвої армії УНР . Входив до складу Революційного комітету в Вапнярці, створеного О.І. Волохом під час самочинного захоплення влади в Запорізькому корпусі (березень 1919 р.). Далі знаходився в запасі. З 9 липня по 29 вересня 1919 р. – начальник Волинської групи Дієвої армії УНР. З посади був зміщений. В листопаді 1919 р. - помічник начальника Запорізької групи Дієвої армії УНР. В 1921 р. повернувся в Бессарабію, де проживав щонайменше до 1937 р.

ОСМОЛОВСЬКИЙ ЮРІЙ (Бонч-Осмоловський Георгій Йосипович) (1892 - 1938) - підполковник Армії УНР. Народився у с. Забір'я Суразького повіту, Чернігівської губернії (нині Брянська область РФ). Учасник Першої світової війни, старшина російської армії. Останнє звання у російській армії - штабс-капітан. З листопада-грудня 1917 р. по січень 1918 р. - командир 1-го Гайдамацького куреня в Одесі. З лютого 1918 р. служив у складі Запорізької бригади. З лютого 1919 р. - командир Запорізької зведеної дивізії, а з 15 березня 1919 р. - начальник Республіканської дивізії Дієвої армії УНР. Станом на 6 травня 1919 р. - помічник командувача Запорізького корпусу Дієвої армії УНР. 3 15 травня 1919 р. до грудня 1919 р. - начальник 7-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. З 15 травня 1920 р. - начальник 1-ї запасної бригади, яка так і не була сформована. З кінця 1920 р. перебував у таборах для інтернованих у Польщі. У 1921 р. - помічник командира 1-го кінного полку Чорних Запорожців 1-ї Запорізької стрілецької дивізії Армії УНР. Станом на 28 лютого 1922 р. - приділений до штабу 5-ї Херсонської дивізії Армії УНР. В 1922 р. командував 2-ю збірною бригадою 1-ї Запорізької дивізії, а у вересні 1922 р. виконував обов’язки командира 1-ї Запорізької дивізії. Повернувся в Україну 1923 р., до 1936 р. працював на різних посадах, потім виїхав у Мурманськ, де був заарештований за звинуваченням у шпигунстві і розстріляний в Ленінграді в 1938 р. Реабілітований в 1989 р.

ОСТРОГРАДСЬКИЙ-АПОСТОЛ МИХАЙЛО (1870 - 30.10.1923) - контр-адмірал, командуючий Чорноморським флотом. Народився на Полтавщині у старовинній козацькій родині, що походила від гетьмана Д. Апостола. Закінчив Морський корпус, Військово-Морську Академію. Проходив службу на кораблях Чорноморського Флоту. Восени 1917 О.-А. зголосився до служби в українських збройних силах. Був призначений комендантом Севастополя, з квітня 1918 командував Українським Воєнним Флотом у Севастополі. 21.5.1918 призначений представником Української Держави у Криму. Вів переговори з командуванням німецьких військ, які зайняли Крим, щодо збереження Українського Чорноморського Флоту. Внаслідок принципової позиції був усунений з посади. Товариш військово-морського міністра М. Білинського. На поч. 1920 - командуючий Чорноморським Військовим Флотом. Очолював Військово-морську місію УНР в Румунії. Помер у Бухаресті.

ОТМАРШТЕЙН ЮРІЙ (10.4.1890 - 2.5.1922) - полковник Армії УНР. Народився у Тирасполі Херсонської губернії (тепер Молдова). В 1916 закінчив Миколаївську військову академію Генштабу в Петербурзі. В роки Першої світової війни 1914-18 служив у російській армії. В період Гетьманату командував Сердюцьким кінним Лубенським полком. 20.11.1918 під час антигетьманського повстання перейшов на сторону Директорії УНР. У грудні 1918 очолював штаб Осадного Корпусу Січових Стрільців під час боїв за Київ. На поч. 1919 - начальник штабу Корпусу Січових Стрільців, з липня 1919 - начальник штабу Другої дивізії Січових Стрільців. У листопаді 1921 - начальник штабу Армії УНР у Другому Зимовому поході. У 1920-21 О. разом з І. Чмолою, Р. Дашкевичем став активним організатором Української Військової Організації на західноукраїнських землях, пізніше - шеф штабу Начальної Команди УВО. Координував діяльність УВО на території УСРР. Загинув 2.5.1922 за нез'ясованих обставин під час відвідання польського табору для українських військовополонених у Щеп'юрно (Польща). На думку деяких дослідників, загинув від кулі агента Дифензиви.

ОХРИМОВИЧ ВАСИЛЬ (псевд. Кузьма, Пилип; 25.5.1914- 19.5.1954) - майор Української Повстанської Армії. Народився у с. Дичкові Тернопільського повіту (за ін. дан., у Львові). Ще навчаючись у гімназії, вступив до Організації Українських Націоналістів. Активно виступав проти польського окупаційного режиму в Західній Україні, за що кілька разів заарештовувався. В 1934-36 О. був ув'язнений у Березі Картузькій. Після виходу з концтабору продовжував боротьбу проти польської, а згодом і більшовицької влади в Галичині. В 1941 О. очолив обласний провід ОУН на Тернопільщині. Під час німецької окупації брав участь у русі Опору, став одним з співзасновників Української Повстанської Армії, в 1943 - крайовий провідник ОУН на ЗУЗ, член Проводу ОУН. Активний член комітету по створенню Української Головної Визвольної Ради, пізніше - член УГВР. З 1946 перебував у еміграції, підтримував тісні контакти з націоналістичним рухом на батьківщині. У 1946-51 член Закордонного Представництва УГВР, член Закордонних Частин ОУН (до 1948). В 1951 (за ін.дан., у 1953) О. повернувся в Україну для координації дій підпілля ОУН-УПА. Заарештований органами безпеки у травні 1954. Засуджений Київським військовим трибуналом до розстрілу.

ПАВЛЕНКО ВІКТОР (1888 - 1932) - генерал-хорунжий Армії УНР. Під час Першої світової війни 1914 -18 - підполковник авіації російської армії. До 1917 П. командував повітряною охороною ставки Верховного головнокомандуючого російської армії у Могилеві. У травні 1917 - делегат Першого Всеукраїнського військового з'їзду, на якому був обраний до складу Українського Генерального Військового Комітету та Ради Військових Депутатів (стала складовою частиною Української Центральної Ради). У листопаді-грудні 1917-начальник Київського Військового Округу (КВО). В листопаді 1917 за наказом П. було сформовано дві сердюцькі дивізії (бл.12 тис. чол; команд. - полк. Ю. Капкан та ген. О. Греков), чим було покладено початок створенню гвардійських частин української армії у новітній час. Ініціатива П. зазнала нищівної критики зі сторони соціалістичне настроєних керівників Генерального Секретаріату Військових Справ УНР. Незабаром П. звинуватили у намаганні створити регулярну українську армію, яка "була досі і буде надалі знаряддям пануючих класів в їх боротьбі проти селянства і робітництва". В кін. грудня 1917 усунений з посади начальника КВО, а сформовані П. частини демобілізовано. З листопада 1918 до грудня 1920 - командуючий авіацією Армії Української Народної Республіки. У 1921-26 перебував в еміграції. В 1926 (за ін. дан., 1928) повернувся в Україну. Помер підчас голоду на Кубані.

ПАЛІЄНКО МИКОЛА (30.9.1896-21.7.1944) - Народився у Сквирі на Київщині. Інженер-хімік за фахом. Протягом Першої світової війни 1914-18 завершив навчання в артилерійській офіцерській школі і командував військовими частинами на російсько-австрійському фронті. Під час українських національно-визвольних змагань 1917-21 - підполковником Української Народної Республіки. З 1928 перебував на службі в польській армії, 1932-34 навчався у Вищій військовій школі в Кракові. Брав участь у німецько-польській війні 1939. У 1943-44 - начальник унтер-офіцерської школи, командир дивізіону важкої артилерії Дивізії "Галичина". Загинув в бою з радянськими частинами під Бродами в липні 1944.

ПАЛІЇВ ДМИТРО (17.5.1896 - 19 або 20.7.1944) - Народився у с. Перевізці біля Калуша (тепер Івано-Франківська обл.). Закінчив Коломийську гімназію. У роки Першої світової війни 1914-18 - підхорунжий Легіону Українських Січових Стрільців. У 1918 П. був одним з організаторів Листопадового повстання 1918 у Львові. Під час українсько-польської війни 1918-19 - четар Української Галицької Армії, ад'ютант Д. Вітовського, згодом - генерала М. Тарнавського. Брав активну участь у створені Української Військової Організації, член Начальної Команди УВО (1921-26). У 1923-24 П. спільно з Д. Донцовим і В. Кузьмовичем редагував орган Української Партії Національної Роботи - двотижневик "Заграва", головний редактор газети "Новий Час" (1923-33, з перервами). В 1925 П. виступив співзасновником Українського Націоанально-Демократичного Об'єднання, в 1925-33 очолював Центральний (Народний) Комітет партії. Був одним із зв'язкових об'єднання з Є. Коновальцем. У 1928-30 - посол до польського сейму від УНДО. П. кілька разів заарештовувався польською поліцією і протягом 1930-33 відбував ув'язнення. В 1930-х рр. редагував газети "Батьківщина" (1934-39), "Перемога" і "Українські Вісті" (1935-39). У 1938 П., не погоджуючись з політичною лінією проводу УНДО (виступав з критикою політики "Нормалізації" і концепції "народної революції"), очолив партійну опозицію, що незабаром заснувала нову партію - Фронт Національної Єдності. В 1938 П. був обраний головою новоствореної організації. У роки Другої світової війни 1939-45 П. був одним з ініціаторів сформування дивізії "Галичина". В 1944 очолював відділ старшинського вишколу дивізії. Загинув у липні 1944 в боях під Бродами.

ПАЛІЙ-НЕЇЛО БОРИС (1876 - 1956) - генерал-хорунжий Армії УНР. Народився на Полтавщині. Закінчив Полтавський кадетський корпус, Московську військову школу, Миколаївську військову академію в Петербурзі. З 1914 по 1918 - на фронтах Першої світової війни, полковник. Командував частинами російської армії, за бойові заслуги відзначений Георгієвською зброєю і Георгієвським Хрестом. У червні 1917 звернувся до українського представництва у Москві з проханням перевести на службу до української армії. В 1917 - учасник Першого і Другого Українських Військових З'їздів. Був обраний до складу Українського Військового Генерального Комітету на посаду помічника інспектора артилерії, невдовзі призначений командуючим українських військових частин на Полтавщині та начальником міського гарнізону. Навесні 1918 став організатором гарматних частин в українських корпусах. За Гетьманату - помічник командуючого військами у Києві. Восени 1918 підтримав Директорію УНР, організатор військового параду 22.1.1919 у Києві на честь Злуки ЗУНР і УНР. У 1919-20 перебував на командних посадах в Армії Української Народної Республіки. 3 липня 1920 - генерал для особливих доручень при Головному Отамані С.Петлюрі, викладач артилерії у Юнацькій школі. Після короткого перебування у таборі інтернованих частин Армії УНР Ланцуті поселився у Перемишлі, де заснував і очолив філію Українського Центрального Комітету, опікувався колишніми вояками УНР. Згодом організував художню іконописну майстерню "Відродження", у якій працювали 10 художників, колишніх українських вояків, зокрема, П. Ковжун, П. Запорізький, М.Прасіцький та ін. У післявоєнний час жив у США, де помер.

ПЕРЕВЕРЗІВ ДМИТРО (1868 - 1928) - полковник Армії Української Народної Республіки. Під час Першої світової війни 1914-18 - командир 5 Київського гренадерського полку російської армії. З 1917 на службі в Армії УНР. У грудні 1917 українські частини під командуванням П. героїчно обороняли Чернігів від більшовицьких військ М. Муравйова. В 1918-19 - начальник постачання Запорізького Корпусу, командир бригади у Першій Запорізькій стрілецькій дивізії.

ПЕРЕСАДА-СУХОДОЛЬСЬКИЙ МИХАЙЛО (23.5.1883 - 29.7.1938) - генерал-хорунжий Армії УНР. Народився у м. Валки на Харківщині. Закінчив реальну школу. В 1904 добровольцем вступив у російську армію і брав участь у російсько-японській війні 1904-05, де за бойові заслуги отримав звання прапорщика. Після закінчення Чугуївської військової піхотної школи проходив службу на офіцерських посадах у 150-му Таманському та ін. полках. У 1913 закінчив Миколаївську військову академію в Петербурзі. Учасник Першої світової війни 1914-18. Восени 1917 зголосився до служби в українському війську, П.-С. займав посади начальника штабу дивізії (1918), квартирмейстра Київської групи, начальника штабу 4-ї Київської дивізії Ю. Тютюнника (1919), лектора Юнацької школи, начальника штабу запасної дивізії, начальника оперативного відділу генштабу Армії УНР, начальника штабу 3-ї Залізної дивізії (1920), начальника відділу повстанчого штабу. В 1921 був призначений представником Головного Отамана при штабі під час Другого Зимового походу Армії УНР. Після поразки визвольних змагань1917-21 поселився у Львові. Після закінчення Стрийської молочарної школи працював в кооперативних структурах Жовкви, Бережан. Помер і похований у Львові.

ПЕРЛИК ІВАН (р. н. невід. - п. січень 1919) - підполковник Армії УНР. У роки Першої світової війни 1914-18 - офіцер російської армії. Деякий час перебував в австрійському полоні. У лютому 1918 командував козацько-стрілецьким куренем у Володимир-Волинському. З березня 1919 П. брав участь у формуванні на Волині з полонених солдат-українців Першої стрілецько-козацької дивізії (Сірожупанники) та став її першим командиром. У кін. серпня 1918 усунений від служби гетьманським командуванням. У січні 1919 очолював повстанський загін, що вів боротьбу з більшовиками у Лівобережній Україні. Загинув у бою проти більшовицьких військ під Ромнами (тепер Сумська обл.).

ПЕТРІВ ВСЕВОЛОД (2.1.1883 - 10.7.1948) - генерал-хорунжий Армії УНР, військовий історик, дійсний член НТШ (з 1948). Народився у Києві. В роки Першої світової війни - полковник Генштабу російської армії. У 1917- начальник штабу Туркестанської дивізії Північно-Західного фронту. В кін. 1917 П. сформував з солдат-українців дивізії Гайдамацький кінний полк ім. К. Гордієнка, що згодом став першою регулярною кінною частиною Армії УНР. У січні 1918 полк на чолі з П. пробився через Білорусь у Київ. Взяв участь в придушенні, спровокованому більшовиками антидержавному заколоті в січні-лютому 1918 та у вуличних боях проти червоногвардійських загонів М. Муравйова у Києві. В лютому-березні 1918 командував 3 куренем Окремого Запорозького загону (командир К. Прісовський), а згодом - Першим запорізьким ім. К. Гордієнка полком кінних гайдамаків у складі Запорізького Корпусу. В квітні 1918 за дорученням військового командування П. брав участь в операції по звільненню частини Лівобережної України та Криму від більшовицьких військ. У період Гетьманату П. ніс службу в другому відділі (генерал-квартирмайстерстві) Генерального штабу Збройних Сил Української Держави. В січні 1919 П. став одним з організаторів Спільних військових шкіл у Житомирі, що готували кадрових старшин для української армії. В серпні-листопаді 1919 - військовий міністр УНР в уряді Іс. Мазепи. У 1919-20 П. займав командні пости в Армії Української Народної Республіки, начальник Генштабу. В еміграції жив у Польщі, з 1923 - у Празі, З 1929 належав до провідних членів Народної Української Ради. Викладав в Українському Високому Педагогічному Інституті ім. М. Драгоманова (існував до 1933). Був членом Українського Історично-філологічного Товариства (1923-45). З 1945 перебував у Німеччині, помер в Авгсбурзі. Автор багатьох праць з української воєнної історії, серед них "Схема розводки" (1921), "Нарід та військо" (1926), численних статей з історії формування Армії УНР, виступив співредактором "Української Загальної Енциклопедії" (1930-35). Залишив мемуари "Спомини з часів української революції 1917-21" (4 частини, 1927-29).

ПИЛЬКЕВИЧ ОЛЕКСАНДР (1880 - 1922) - генерал-хорунжий Армії УНР. Учасник Першої світової війни 1914-18-полковник російської армії. З поч. 1917 П. брав активну участь у творенні української армії. В серед, травня 1917 П. у складі української делегації (В. Винниченко, С.Єфремов, М. Ковалевський, Г. Одинець та ін.) вів переговори з представниками Тимчасового Уряду у Петербурзі про визнання російськими властями автономії України та визначення кордонів майбутнього автономного утворення відповідно до етнографічного принципу. В травні-червні 1917 брав участь у роботі першого і другого Всеукраїнських військових з'їздів, на яких був обраний до складу Українського Генерального Військового Комітету (виконував функції представника при головному штабі в Петербурзі) та Ради Військових Депутатів, що увійшла складовою частиною до УЦР. З кін. листопада 1917 служив у Генеральному Військовому Штабі при Генеральному Секретаріаті Військових Справ УНР, де виконував функції старшини для особливих доручень. У 1818-19- командир окремого Кордонного корпусу, інспектор культурно-освітніх справ Армії УНР. Після завершення українських національно-визвольних змагань 1917-21 П. емігрував до Польщі. Виступив засновником військового ж-лу "Наша Зоря". Помер у таборі інтернованих у Каліші (тепер Познанське воєводство, Польща).

ПОДЖІО БОРИС (бл. 1875-1920) - генерал-хорунжий Армії УНР. Під час Першої світової війни 1914-18 - генерал-майор, командир дивізії російської армії. З вересня 1917 - командир дивізії Другого Січового Запорізького Корпусу (команд ген. Мандрика). У 1918-19- командир Третього Херсонського корпусу, деякий час - Запорізького Корпусу.

ПОКРОВСЬКИЙ АНДРІЙ (рр. н. і см. невід) - адмірал. Під час Першої світової війни 1914-18 - віце-адмірал російського флоту. В кін. березня 1918 призначений начальником охорони південно-західної частини Чорного моря. За правління гетьмана П. Скоропадського - командуючий Чорноморських портів і флоту. 314.11.1918- міністр морських справ Української Держави в кабінеті С. Гербеля. Дальша його доля невідома.

ПОЛТАВА ПЕТРО (справжнє прізвище - ПЕТРО ФЕДУН) (24.2.1919 -22.12.1951) - майор УПА. Народився у с. Шнирів (тепер Бродівського р-ну Львівська обл.). У 1938 закінчив Бродівську гімназію. Навчався на медичному ф-ті Львівського ун-ту. В 1940 був мобілізований у Червону Армію. Брав участь у радянсько-фінській війні 1939-40. На поч. радянсько-німецької війни 1941-45 потрапив у німецький полон, але незабаром був звільнений. У 1942-43 був одним з організаторів і керівників юнацької референтури ОУН, редагував підпільне видання "Юнак" (1942-43). У 1944-46 очолював політвідділ Крайового Військового Штабу УПА-Захід, у 1946-49 - начальник політ-виховного відділу Головного Військового Штабу Української Повстанської Армії. У 1946-51 - керівник бюро інформації Української Головної Визвольної Ради (член УГВР з 1950). У 1950-51 - заступник голови Генерального Секретаріату УГВР (підпільний уряд) в Україні. В 1948-51 входив до складу Проводу Організації Українських Націоналістів. П., будучи майором УПА, брав участь у боях проти гітлерівських окупантів та радянських каральних загонів у Галичині. Загинув під час одного з боїв взимку 1951. Автор публіцистичних статей "Концепція самостійної України і основна тенденція політичного розвитку сучасного світу" (1947), "Безпосередньо за що ведемо свій бій" (1949), "Чому СРСР повинен бути перебудований на принципі незалежних національних держав всіх підсовєцьких народів?" (1950) та ін. Відстоював ідею ведення збройної боротьби проти окупаційних гітлерівського чи радянського режимів як єдиного засобу самозбереження нації. Праці П. перевидавались у Мюнхені - "Збірка підпільних писань" (1959).

ПОЛТАВЕЦЬ-ОСТРЯНИЦЯ ІВАН (26.9.1890 -1957) - український військовий і політичний діяч. Народився у Суботові Чигиринського повіту Київської губ. У 1912 закінчив кадетську школу в Чугуєві. Учасник Першої світової війни 1914-18, офіцер російської армії. У жовтні 1918 П.-0. обраний до складу Генеральної Ради та наказним отаманом Вільного Козацтва. В період Гетьманату - генеральний писар П. Скоропадського. З 1919 жив в еміграції у Німеччині. В 1920 створив організацію Українське Народне Козаче Товариство (УНАКОТО), що стояла на крайнє правих позиціях. У 1923-24 П.-0. видавав газету "Український Козак". Нечисленні осередки УНАКОТО діяли на українських землях, в основному, на Волині, однак на поч. 1930-х рр. припинили свої існування. В 1926 П.-О, претендував на титул Головного Отамана Армії УНР, згодом на гетьманство. В 1942 П.-О. відійшов від політичної діяльності. Помер у Мюнхені.

ПРИМАКОВ ВІТАЛІЙ МАРКОВИЧ (18(30).12.1897- 11.6.1937) - комкор (1935). Народився у с. Семенівці (тепер Чернігівська обл.). 31914-член Комуністичної партії. У 1915 за більшовицьку агітацію у військах Чернігівського гарнізону засуджений до заслання у Сибір, У квітні 1917 повернувся з заслання, з травня - член Київського комітету РСДРП(б). Брав участь у жовтневому перевороті в Петрограді, член ВЦВК другого скликання. В січні 1918 П. за дорученням більшовицького керівництва сформував у Харкові перший полк Червоного Козацтва України, єдиної радянської військової формації, що частково складалася з українців. У 1918-21 командував підрозділами (бригадою, дивізією, корпусом) Червоного Козацтва в боях проти Армії Української Народної Республіки, денікінців, врангельців, загонів Народився Махна та польських військ під час польсько-радянської війни 1920. У 1923 закінчив воєнно-академічні курси. В 1924-25 - начальник вищої кавалерійської школи в Ленінграді. У 1925-26 був таємним військовим радником при національній армії Китаю (Калганська група військ). У 1927-30-воєнний аташе в Афганістані та Японії. У 1931 вчився в академії Генштабу Німеччини. В 1931-33 - командир корпусу, 1933-35 - заступник командуючого Північно-Кавказького воєнного округу, заступник інспектора вищих воєнних учбових закладів. З 1935 призначений заступником командуючого Ленінградського військового округу. В червні 1937 заарештований та розстріляний разом з М, Тухачевським. Автор статей з військово-теоретичних питань, нарисів та спогадів, зокрема про події 1918-20 в Україні.

ПРІСОВСЬКИЙ (ПРИСОВСЬКИЙ) КОНСТЯНТИН (рр. н. і см. невід.) - генерал (з 1918). У лютому 1918 П. очолив одну з перших регулярних частин Армії УНР - Окремий Запорізький Загін. На поч. березня 1918 підрозділ П. спільно з Гайдамацьким Кошем Слобідської України (команд. С. Петлюра) та Куренем Січових Стрільців (команд. Є. Коновалець) звільнив Київ від більшовицьких військ. У березні 1918 призначений військовим комендантом Київщини. В період правління П. Скоропадського - комендант гетьманського будинку. Дальша його доля невідома.

ПУЗИЦЬКИЙ АНТІН (р. н. невід. - 1945) - генерал-хорунжий Армії УНР. У роки Першої світової війни 1914-18 - командир дивізії російської армії на Південно-Західному фронті, Полковник. З вересня 1917 - командир українізованої 4-ї стрілецької дивізії 2-го Січового Запорізького Корпусу. В період Гетьманату - командир 43-го Гайворонського полку, 16-ї піхотної дивізії, Окремої дивізії охорони залізниць. З листопада 1918 у складі Армії УНР - командир полку Сірожупанної дивізії в боях з гетьманцями в районі Конотопу, Бахмача, Ніжина, Глухова. В його полку провадив політико-виховну роботу відомий український поет П. Тичина. В 1919 був призначений командиром групи військ Коростенського протибільшовицького фронту. Влітку 1920 командир 5-ї Херсонської дивізії, з вересня заступник командира 1-ї Кулеметної дивізії. З грудня 1920 у складі інтернованих частин Армії УНР у Каліші, очолював товариство "Запорожець", ліквідоване польською владою 1933."

РАГОЗА ОЛЕКСАНДР ФРАНЦОВИЧ (8.6.1858-квітень 1919) - генерал-лейтенант (з 1908), генерал-бунчужний Української Держави (з 1918). Військову освіту здобув у Полоцькому кадетському корпусі та Михайлівському артилерійському училищі. Учасник російсько-турецької війни 1877-78. Брав участь у боях на Шипці 1878. У 1883 закінчив з відзнакою Миколаївську академію Генерального штабу. Обіймав посади старшого ад'ютанта штабу 5-ї піхотної дивізії Харківського військового округу, помічника старшого ад'ютанта штабу Приамурського військового округу, начальника відділення штабів Керченського краю, 32-ї та 5-ї піхотних дивізій, командира 18-го Вологодського полку. З 1904 -генерал-майор. Згодом - командир 1-ї бригади 27-піхотної дивізії, начальник штабу 3-го армійського корпусу, командир Усть-Двінської фортеці, 19-ї піхотної дивізії. У роки Першої світової війни 1914-18 - командир 23-го армійського корпусу, командувач 14-ї армії Західного фронту, 4-ї армії Румунського фронту. У травні 1918 запрошений гетьманом П.Скоропадським на посаду військового міністра. Під керівництвом Р. розгорнуто діяльність по створенню Збройних Сил Української Держави. Реорганізував Генеральний штаб, який одразу ж приступив до реалізації нової програми військового будівництва - формування восьми стрілецьких корпусів, створення Академії Генштабу. У листопаді 1918 Р. усунуто з посади військового міністра. Виїхав до Одеси. У квітні 1919 за відмову перейти на службу до Червоної Армії був розстріляний.

РАЄВСЬКИЙ ДМИТРО МИКОЛАЙОВИЧ (1866 - р. см. невід.) - генерал-хорунжий. Закінчив кадетський корпус, у 1885 - Павлівське військове училище, пізніше - Михайлівське артилерійське училище, офіцерську артилерійську школу. З 1907 служив командиром батареї 4-го Східно-Сибірського мортирного дивізіону у 59-й гарматній бригаді. Учасник Першої світової війни 1914-18. Восени 1917 зголосився до української армії. Служив начальником штабу у Гайдамацькому ім. Гордієнка кінному полку. Згодом командував артилерією Гайдамацького коша Слобідської України. У лютому відзначився у боях з більшовицькими частинами в обороні Києва.

РЕМБАЛОВИЧ ІВАН

РОЖАНКОВСЬКИЙ ТЕОДОР (14.2.1875-12.4.1970) - Народився у Сокалі (тепер Львівська обл.). За освітою правник. Після закінчення Львівського ун-ту працював адвокатом. Належав до Української національно-демократичної партії, з 1913 - посол Галицького сейму." Після поч. Першої світової війни 1914-18 активно сприяв організації Легіону українських січових стрільців, входив до складу організаційно-координаційного центру по створенню частини Бойової Управи УСС. У серпні 1914 був першим командиром УСС. Виступив проти рішення командування австрійської армії перекинути невишколених стрільців проти наступаючих російських військ, за що був усунений від командування Легіоном. З березня 1915 - заступник командира Коша УСС. З жовтня 1918 - член Української національної ради ЗУНР - ЗО УНР. Під час українсько-польської війни 1918-19 очолив Станіславську військову округу, отаман Української галицької армії. У 1919-20 - військовий аташе УНР у Празі. У 1920-30-х роках працював адвокатом у Львові. Останні роки прожив у США. Помер у Вігокені (Нью-Джерсі).

[Командири - від А до З] [Командири - К] [Командири - від Л до Р] [Командири - С] [Командири - від Т до Я]